Сергей Рыжук: Как нам обустроить Житомирщину

«Як нам облаштувати рідну Житомирщину»
Сергій РИЖУК, голова Житомирської обласної державної адміністрації


Коли я отримав призначення на Житомирщину, переді мною постало традиційне запитання: що слід зробити, аби змінити ситуацію в економіці та соціальній сфері, аби людям жилося краще. Звичайно ж, для цього необхідно було визначитись із ситуацією, з якої ми починали.

Тому перш за все я хочу розповісти читачам газети та усім, хто цікавиться нашим регіоном, якою була Житомирщина до приходу нової влади і які результати соціально-економічного розвитку дісталися нам у спадок. Розкриття цієї теми дасть можливість зорієнтуватися на перспективах нашої подальшої діяльності, аби забезпечити стабільний та гідний розвиток рідного краю.

Минуло півроку, як нова влада взялася за розчищення авгієвих стаєнь. Інакше і не назвеш той безлад у нашому вкраїнському домі, де упродовж останніх п’яти років хазяйнували поводирі помаранчевих майданів. Вони обманули надії і сподівання своїх виборців, обіцяючи манну небесну. Вони вознесли себе месіями нації, а закінчили гріхопадінням. Вони посіяли вітер ворожнечі, а пожали бурю людської зневіри – у краще життя, у кращу долю.

Більше так не буде! Облуда спадає з очей, настає час прозріння, коли люди дізнаються правду. Її ніколи не соромилася говорити наша команда та Президент України Віктор Янукович. А правда завжди є гіркою. Правда і тільки правда є ліками від багатьох хвороб, які перекочували у наше сьогодення з літ минулих. Правда вільними робить, стверджує Євангеліє від св. Івана.

Мені завжди болять проблеми Житомирщини. Усе моє життя тісно пов’язане з цим прекрасним краєм, його талановитими людьми. Його доля – моя доля.

Чому ж тоді ця природна оаза в’яне? Чи не тому, що холодною байдужістю віє з чиновницьких кабінетів? Чому мутніє вода у його ріках? Чи не тому, що у мутній воді і риба краще ловиться? Чому цей край досі називають депресивним? Може, причина у хронічній депресії, яка звила тут собі затишні кубла?

Спитайте самі себе, дорогі мої земляки: чи краще ви стали жити після помаранчевого запаморочення? Я більш ніж певен: відповідь зазвичай буде негативною. У багатьох із вас мізерні зарплати, пенсії мають іншу вагу, бездарна політика кредитування призвела до зубожіння тисяч і тисяч сімей, допікає безробіття. Ще зовсім недавно бюджет країни, балансуючи на межі дефолту, ось-ось мав зірватися у безодню. Ця правда колола очі вчорашнім правителям, і вони її ретельно маскували обіцянками соціального благоденствія, аби хоч трохи подовжити час для грабунку власної країни.

Коли півроку тому мені вдруге довірили очолити рідну Житомирську область, я і гадки не мав, що у моїх недавніх попередників стачить талану так занедбати цей благодатний край. Враження було надзвичайно гнітючим, якщо не сказати шоковим.

У 2004 році після своєї першої губернаторської каденції залишав я поліський регіон більш-менш економічно стабільним, з гарними перспективами – зі щорічним зростанням валового продукту у середньому майже на 10 відсотків. Виробництво промислової продукції збільшувалося тоді на 15 відсотків, обсяг валової продукції сільського господарства – на 2 відсотки, інвестиції в основний капітал зростали на 22 відсотки, експорт продукції та послуг – на 18, щорічний середній ріст реальної заробітної плати складав близько 22 відсотків. З’явилося, нарешті, світло в кінці тунелю. Тому щиро сподівався: якщо ситуація не покращиться, то, принаймні, і не погіршиться.

Та не так сталося, як гадалося.

За п’ять минулих літ змінилося п’ять губернаторів, проте мало що перемінилося на краще. Навпаки – середньорічний приріст по валовому регіональному продукту зменшився втричі, промисловій продукції – у сім разів, сільськогосподарській – у п’ять разів, обсягу інвестицій в основний капітал – вчетверо, експорту продукції та послуг – вдвічі, реальній заробітній платі – вдвічі. У 2004 році я залишив область зі 134 мільйонами гривень прибутку у промисловій галузі. За роки помаранчевого правління ці кошти не примножили ні на крихту, зате нанесли збитку на 147 мільйонів. Спад відбувся практично у всіх галузях. Просто жах!

Стало очевидним: ґрунтовно розвинений економічний спад змусив проявитися найбільш непривабливим речам. Існує старий ринковий вислів: «Криза розкриє те, чого не зможуть знайти аудитори». І вона розкрила їх у повному розмаїтті, оголила болючі місця національної економіки, хоч як не старалися попервах приховати її помаранчеві правителі, а потім так полюбляли звалювати на неї усі свої гріхи. Й замість того, аби рятувати ситуацію, діяти адекватно, вони сипали сіль на рани. «Поділяй і владарюй!» – таким було внутрішнє єство цієї непрофесійної команди. Бо нічого іншого не могли робити руки, які «нічого не крали», а тільки брали, брали, брали… Й обібрали рідний український народ до самої нитки. А тепер ще й «караул!..» кричать, як тільки правоохоронні органи виводять чиновників-хапуг на чисту воду: мовляв, влада переслідує опозицію! влада узурпує владу! Суцільна маячня!

Є особливо ефективний метод одержання інформації, не використовуваний більшістю менеджерів. Потрібно просто піти туди, де працюють, і подивитися, що там робиться. Так я чинив завжди. Особливе задоволення маю від спілкування з простими громадянами, які у полі чи біля верстата, на будівництві чи на транспорті у поті чола свого заробляють на хліб насущний. Людям завжди хочеться чути те, що їм найближче і зрозуміле, що їм болить. Але ще більше, повірте, вони хочуть знати правду.

Правда ця більш ніж сувора. Скажімо, у сільському господарстві. Воно мені найбільш близьке і рідне. Селянин від народження та за освітою, я надавав цій ділянці роботи надзвичайної ваги. Тому і результат був. Візьмемо для прикладу той же 2004-й. Обсяг валової продукції збільшився того року майже на 12 відсотків, темпи росту у рослинництві становили майже 119 відсотків – небачений досі результат! А що сталося потому – самі знаєте. Нагадаю лише, що у цей період тракторів та зернозбиральних комбайнів на селі стало вдвічі менше. Важко знайти галузь у сільському господарстві, де хоч один показник виконано на всі 100. Подібна ситуація склалась і в тваринництві. За останні п’ять років область втратила свої позиції у виробництві таких важливих для регіону культур, як цукровий буряк, льон, хміль. Посівні площі під цукрові буряки за цей період скоротилися втричі, у стільки ж – їх валовий збір. І це при тому, що вирощування цукрового буряка є стратегічним напрямком в розвитку не лише Житомирщини, а й усієї нашої держави. Такі суттєві втрати не можуть нас не турбувати.

Значного скорочення зазнала також льонарська галузь. За часів, коли мені випала честь уперше очолювати область, посівні площі під льоном-довгунцем мали постійну тенденцію до зростання. Здавалося, нарешті на всьому Поліссі зацвітуть льони так, як цвіли за нашої далекої юності, що відновиться, наче Фенікс із попелу, колишня міць і гордість краю – Житомирський льонокомбінат, що ми, нарешті, зуміємо вдягнути в екологічно безпечний і сучасний одяг не лише українців, а й усю Європу. Так і було б! Та помаранчева чума геть начисто витравила сподівання льонарів, висіявши зуби дракона. Льонарські плантації за останні п’ять літ скоротилася (важко повірити!) у 13 разів, а виробництво льоноволокна зменшилося за цей період уп’ятеро.

Схожі негативні тенденції відбулися і в хмелярській галузі регіону. Суттєво скоротилися площі посівів кормових культур, що спричинило різке зменшення поголів’я великої рогатої худоби. Як наслідок, впало виробництво м’яса та молока. Ланцюгова реакція стала незворотною.

Ніби зловісна тінь чорнобильського лиха знову зависла над змученим поліським краєм. Заглиблюючись у цю жахливу статистику, іноді спадало на думку: виробничий сектор свідомо і цілеспрямовано нищили! А ще зовсім недавно, пригадайте, як по-фарисейськи затято били себе в груди і називалися патріотами. Не досягнувши бажаного, вони робили вигляд, начебто бажали його. Коли і хто відповість за це? Коли, нарешті, люди почнуть розрізняти справжнє і фальшиве?

Не можна вирішити проблему, кажуть психологи, поки не визнаєте того, що вона у вас є. Тож ми сьогодні відкрито кажемо про ці проблеми, без вагань беремося за їх вирішення, хоча добре розуміємо: це потребує часу, значних зусиль та енергії.

Наша найбільша слава не в тім, що ми ніколи не терпіли поразки, а в тім, що ми завжди піднімалися після падіння. У німців, котрі славляться своїм порядком та надзвичайною працелюбністю, навіть є таке прислів’я: «Не страшно впасти, страшно не піднятися». Ця якість завжди була і є у нашої команди.

Характерна у цьому плані будівельна галузь, яка на початку нинішнього століття нарешті ожила, заявила про себе на повну силу. Бо причини на те були вагомі. Ми не на словах, а на ділі підтримали усі програми будівництва. Так, на виконання інвестиційних проектів у будівництві та на упередження аварій і запобіганню техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві з державного бюджету було виділено більше 23 мільйонів гривень субвенції; на вирішення природоохоронних заходів спрямовано понад 4 мільйони; на виконання чорнобильської будівельної програми – майже 1 мільйон гривень.

Значні кошти передбачались на реалізацію заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи для будівництва об’єктів в Овруцькому, Лугинському районах та місті Коростені; на придбання та будівництво житла для військовослужбовців; для довгострокового пільгового кредитування житла молодих сімей та одиноких молодих громадян. Крім того, на реалізацію будівельної програми у 2004 році було виділено ще 39 мільйонів гривень з місцевих та обласного бюджетів. І що ви думаєте? Торік на все це помаранчеві можновладці спрямували лише 4 мільйони гривень. Ганьба! Пам’ятаю, у 2004 році ми ввели в експлуатацію 320 кілометрів газових мереж. Наші горе-опоненти торік спромоглися лише на 90 кілометрів. І ви, дорогі мої земляки, ще досі сумніваєтеся, за кого віддати свій голос на прийдешніх виборах? Відповідь очевидна – ви її знаєте. Голосуючи на дешеву ковбасу – не станьте її начинкою!

Озирніться довкіл себе, зважте на шальках своїх сумнівів слова і діяння політиків, що пруться наразі у владу всіх рівнів – у сільські, селищні, районні, міські та обласну ради. Справжні чи фальшиві їх обіцянки, чи від щирого серця підносять вони вам свої дари? Сьогодні візьмете на копійку – завтра у вас відберуть останнє. Ваше благополуччя залежить від ваших власних рішень.

Між тим роками не розв’язувалися проблеми, так чи інакше пов’язані зі сферою житлово-комунальних послуг. Свого часу я домігся прийняття обласної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2005-2010 роки. У ній було визначено проведення реформ, які забезпечать демонополізацію, конкуренцію та розвиток галузі, проведення нової тарифної політики та захист споживачів послуг. Проте жоден із керманичів області так званого помаранчевого періоду не спромігся реалізувати їх. Навпаки – кошти на це взагалі не виділялися, що унеможливило виконання повного обсягу запланованих програмою завдань.

А скільки було мовлено-перемовлено про будівництво у регіоні заводів з переробки твердих побутових відходів, позаяк третина існуючих полігонів не відповідає санітарним нормам! Деякі міста та селища по вуха у смітті – й лише перед самими виборами, аби задобрити електорат та запудрити йому мізки, починають хаотично влаштовувати показове прибирання дворів і територій. А де ви раніше були, панове кандидати? Може, ви не порядок наводите, а сліди замітаєте?

Не приведено в належний стан і комунальні дороги, з яких 70 відсотків потребують капітального ремонту. Аналогічний стан із освітленням вулиць та доріг.

Не поліпшено ситуацію і в міському електричному транспорті. Зменшення обсягів пасажироперевезень і транспортної роботи зумовлено насамперед старінням та скороченням парку трамвайних вагонів і тролейбусів, зношеність якого просто катастрофічна.

Наше популярне у народі ЖКГ – житлово-комунальне господарство – стало вже притчею во язицех, предметом загальних розмов, навіть прислів’ям, викликаючи несхвалення і глузування. Між тим ситуація тут не просто складна, вона критична. Галузь хронічно збиткова і давно сидить у борговій ямі, наповненій нечистотами. Зима у більшості населених пунктів, як не дивно, завжди починається зненацька й обов’язково з надзвичайних ситуацій. А в тарифній політиці – взагалі суцільний безлад. Як на мене, її зовсім не існує, бо тарифи на послуги або не обґрунтовані, або не відшкодовуються. Це б’є по кишенях споживачів, вони справедливо обурюються, пишуть скарги. Тут я на їхньому боці, тож вимагаю від міських властей рішучих дій, а не передвиборних реляцій. Годі казати: «Ми робимо усе, що можемо»! Треба зробити те, що необхідно!

Мені жаль сьогодні за втраченими можливостями минулих літ. Так звані «ініціативи» помаранчевої влади в інвестиційній сфері були одверто знівельовані її кволими діями та недалекоглядними рішеннями.

Згадаю лише деякі з таких «ініціатив». Замість нарощування позитивних тенденцій учорашні лідері майдану щонайперше скасували спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку, який до того досить позитивно зарекомендував себе. Нагадаю: за період його функціонування з 2000 по 2004 роки у нас в області було створено 25 високотехнологічних підприємств, залучено інвестицій на 416 мільйонів доларів, створено 3200 та збережено 2500 робочих місць. Скасування вільних економічних зон – ніж у спині України, який знекровлює, знесилює, стримує її розвиток. То, може, час знову бити на сполох?

З уведенням ряду нормативних документів було призупинено реалізацію окремих інвестиційних проектів. Наприклад, з прийняттям у квітні 2008 року урядового рішення щодо деяких питань розпорядження земельними лісовими ділянками заблоковано реалізацію проекту Межиріченського гірничо-збагачувального комбінату. Дане підприємство ще у 2006-му, маючи ліцензію на користування надрами Межирічного родовища Ісаківської та Південної ділянок, розпочало будівництво гірничо-збагачувального комбінату проектною потужністю до 200 тисяч тонн ільменітового концентрату на рік і його промислової експлуатації. Витрати на будівництво фабрики, закупівлю імпортного високотехнологічного та енергетичного обладнання склали 156 мільйонів гривень. Для будівництва кар’єру підприємство планувало залучити ще понад 40 мільйонів.

Необґрунтовані зміни у порядку державної реєстрації іноземних інвестицій призвели до виникнення проблем в іноземних інвесторів, пов’язаних з невиконанням умов валютного контролю у країнах походження. Створювалися незручності в процедурі реєстрації інвестицій. Здавалося, новітні політикани хотіли, аби інвестори не пхали свій ніс у їхні справи, а пхали лише гроші. Насправді, нищили інвестиційне середовище держави усіма доступними для цього методами та ресурсами.

Вітчизняний виробник зовсім не цікавив помаранчевих керманичів, оскільки там, очевидно, не проглядалися їх власні інтереси. Імпорт сумнівної якості дев’ятим валом накотився на вкраїнського споживача. Як взагалі можна було допустити, щоб наша аграрна область з колись розвиненою тваринницькою галуззю перетворилась в імпортера молока та молочної продукції?! Її було ввезено на 30 мільйонів доларів, хоча до 2005-го ми практично не імпортували цих товарів. А торік імпорт молокопродуктів взагалі був рекордним, оскільки зріс у 4 рази. Відтак, втрачені так важко завойовані свого часу ринки збуту, призупинені окремі підприємства. Сьогодні ми змушені поновлювати роботу щодо присутності вітчизняних товарів у Росії та інших країнах світу.

Нічого доброго не дала помаранчева влада і вітчизняному малому підприємництву, який скрізь у світі є локомотивом економіки. Так, у США дві третини робочих місць створені структурами і компаніями, які відносяться до категорії малого бізнесу. Аналізуючи стан розвитку малого підприємництва в області, я прийшов до невтішних висновків. Запам’яталась, зокрема, така статистика.

У нашому регіоні кількість найманих працівників на малих підприємствах впала до десяти відсотків зайнятого населення працездатного віку. У країнах Європейського Союзу ця цифра сягає близько 75 відсотків. Докерувалися до того, що на Житомирщині у 2008 році кількість малих підприємств стала вдвічі меншою, ніж у середньому по країні. За рівнем заробітної плати область опинилася аж на 20 місці. Фінанси також співали романси: малі підприємства за цими показниками скотилися на рекордно від’ємний рівень – до 230 мільйонів гривень у 2008 році та 313,6 мільйона гривень торік.

Зате язики чесали – аж гай шумів! Особливо про підтримку малого та середнього бізнесу, що давно вже опинився в аутсайдерах. Що то була за підтримка, скаже будь-який підприємець. Торік з обласного бюджету на програму підтримки малого підприємництва було виділено лише 12 тисяч гривень, в той час як у Волинській області – 670 тисяч гривень, Вінницькій – 947 тисяч, Полтавській та Івано-Франківській – по 1 мільйону гривень. А що стосується спрощення процедури видачі документів дозвільного характеру, то Житомирщина, либонь, попереду країни всієї у затягуванні процесу отримання підприємцями дозволів. Дійшло до того, що без хабара годі вирішити навіть найдрібнішу справу.

Кажуть, торгівля не розорила ще ні одного народу. Зате розорити торгівлю зуміли лише помаранчеві. Замість того, аби ширитися цьому віковічному заняттю, у 2005-2009 роках стаціонарна торговельна мережа області скоротилася на 420 об’єктів. На селі, особливо у віддалених та малодоступних населених пунктах, зникло 288 магазинів! Так і кортить спитати у цих горе-керівників, чи пробували вони жити без хліба та солі, без круп та олії? Як жити стареньким і немічним людям, котрі не здужають уже поїхати до райцентру за вкрай необхідними покупками? Запевняю: нова влада у біді їх не залишить.

Споживча кооперація, що була колись основою торгівлі на селі, за такого бездарного п’ятирічного правління стала збитковою – чверть тисячі сільських магазинів змушена була також почепити на дверях замки.

Не ліпше стало і в побутовому обслуговуванні населення області, особливо сільського. Уже давно вписані в Червону книгу сільські перукарні, лазні, майстерні з ремонту побутової техніки тощо.

Найболючіше, що на тлі всіх цих негараздів ціни зірвалися з гальм. Пік інфляції припав на 2008-й, коли Нацбанк України стрімко почав піднімати офіційний курс валюти з 5,05 грн./дол. до 7,70 грн./дол. Всуціль залежній від імпорту українській економіці цілком свідомо був нанесений удар нижче пояса.

Якось під час однієї із зустрічей з людьми мова зайшла про наболілі соціальні проблеми. І знаєте що я почув? «Найбільше нас зараз смішить, – сказали вони, – наша зарплата». Не було б так смішно, якби не було так сумно.

Незважаючи на позитивну динаміку росту середньомісячної заробітної плати у минулих роках, її розмір в області завжди на 20-30 відсотків відставав від середнього показника по Україні. «Здавалося б, усі чоловіки однакові, – дивувалися жінки, – тільки зарплата у них різна». Відтак і можливості купити ту чи іншу річ у кожного відчутно різняться. Як керівника області мене це надзвичайно турбує.

Та лихо не ходить у самотині – услід за убогою зарплатнею плентаються борги. Коли на початку 2000-х мені як губернаторові вдалося зорганізувати більш-менш стабільне зниження заборгованості по заробітній платі майже на сто мільйонів гривень, то пізніше, як до керма пристали сподвижники майдану, заборгованість знову пустила своє глибоке коріння. Погіршилася ситуація і зі створенням нових робочих місць: рік у рік їх меншало і меншало. Ну де не ступлять – то чортові свічка!

Гріх не згадати так звані чорнобильські програми. У 2004 році Житомирська область отримала 190 мільйонів гривень на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на 78 мільйонів перевищувало фінансування попереднього року. За рахунок цих коштів було проведено повне погашення заборгованості, яка існувала до цього часу з виплат компенсацій за продукти харчування, додатковій оплаті праці, підвищених стипендіях, додаткових відпустках, компенсаційних виплат родинам з дітьми. Себто, заборгованість, яка на початок 2004 року становила близько 88 мільйонів гривень, була зменшена до 43 мільйонів, або практично наполовину. Це результат роботи нашої команди.

Та починаючи з 2005-го, попри значне збільшення рівня інфляції, фінансування бюджетних програм, спрямованих на соціальний захист постраждалих громадян, залишилося на тому самому рівні, а за окремими програмами взагалі суттєво зменшилося, що призвело до подальшого зростання заборгованості та соціальної напруги. Наразі ця заборгованість сягнула майже 160 мільйонів! Тож було б справжньою помилкою не виправляти помилок минулого. Хай не своїх, а чужих – на них розумні зазвичай тільки вчаться.

Мудре прислів’я повчає: «Не просім у Бога хліба, а просім здоров’я». Бо й справді, здоров’я – то найбільша цінність у людини. Але не відкрию Америк, коли скажу: вся наша система охорони здоров’я тяжко хвора і вже на ладан дихає. Неухильно зростає число онкохворих – 303 випадки на 100 тисяч населення. Складна ситуація щодо захворюваності на ВІЛ-інфекцію – з 2004 року на Житомирщині цей показник подвоївся. Наче зі скриньки Пандори, виповзають інші тяжкі недуги. Між тим, маємо дефіцит лікарів у лікувально-профілактичних закладах, особливо первинної медико-санітарної допомоги області та розташованих у районах, потерпілих від Чорнобильської аварії. Укомплектованість лікарями в дільничних лікарнях становить 61 відсоток проти 65, у сільських лікарських амбулаторіях – 45 відсотків проти 57 у 2004-му. Питома вага лікарів та середнього медичного персоналу пенсійного віку з тих пір зросла на чверть. Фактично не вирішуються житлові проблеми медичних працівників: щороку їм виділяється лише один-півтора процента житла.

Незважаючи на те, що в область продовжують надходити автомобілі для закладів сімейної медицини на селі, питома вага забезпечення санітарним автотранспортом становить лише 65 відсотків – і це, на жаль, також менше, ніж було п’ять літ тому. Відтак, проблеми медицини ми також маємо вирішувати у першочерговому порядку.

Коли мені один чоловік, про якого я вже згадував, казав про смішні зарплати, які, буває, по півроку не виплачують, він з нашим поліським гумором лукаво резюмував: «Значить, справді, не хлібом єдиним живе людина!». Якщо серйозно, то й справді: не хлібом єдиним… Є ще речі, без яких життя втрачає сенс. Серед них – культурний розвиток.

Всі роки української незалежності для цієї сфери є складними і суперечливими. Зокрема, 480 закладів культури потребують капітального ремонту. Також необхідно оновити бібліотечний фонд області, який в останній період зменшувався щорічно в середньому на 30-40 тисяч примірників. Не вирішені питання проведення капітальних ремонтів у багатьох школах естетичного виховання. Не виконано в області державну програму з облаштування майданчиків для ігрових видів спорту із синтетичним покриттям та будівництва майданчиків для загальної фізичної підготовки. Не розв’язана проблема поліпшення житлово-побутових умов провідних спортсменів області, які є членами збірних команд України з олімпійських видів спорту.

Помилки, які було зроблено до нас, хай залишаться з тими, хто їх робив – це найкраще, що вони мають. Наша нова команда, котра має і досвід, й інтелектуальний потенціал, сповнена рішучості повернути не лише втрачені позиції, а й примножити соціальні та духовні блага. Жити так, щоб ніколи не було соромно, якщо те, що ми робимо або говоримо, стане відомо усьому світу, – навіть якщо те, що стане відомо, буде неправдою.

У подальшій своїй сповіді перед вами, дорогі мої земляки, я розповім, що вдалося зробити у поточному році, які результати досягнуті, над чим працюємо, окреслю перспективу нашої подальшої діяльності щодо забезпечення стабільно зростаючого економічного і соціального розвитку Житомирщини.

Насамкінець, звертаючись до кожного з вас, нагадаю слова давньогрецького філософа Епікура: «Завжди працюй. Завжди люби. Люби дружину і дітей більше самого себе. Не чекай від людей подяки і не засмучуйся, якщо тобі не дякують. Наставляння замість ненависті, посмішка замість презирства. Май завжди в бібліотеці нову книгу, у льосі – повну пляшку, у саду – свіжу квітку».

Хай так і буде!

Источник: “http://zhzh.info/publ/4-1-0-2811”

ТОП новости

Разное

Вход

Меню пользователя